Хто може працювати на умовах неповної зайнятості  

Неповна зайнятість – зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем.

Статтею 56 Кодексу законів про працю визначено, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників.

Неповний робочий час може бути запроваджений при прийнятті на роботу або згодом, за угодою сторін трудового договору або з ініціативи роботодавця.

Роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на прохання таких працівників: вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, у тому числі таку, що перебуває під її опікою; жінки, що доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку;

батька, який виховує дітей без матері (зокрема, у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі); опікунів / піклувальників); одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів; жінки в період перебування у відпустці для догляду за дитиною.

Це право поширюється також на батька дитини, інших родичів, які фактично доглядають за дитиною в період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною; осіб з інвалідністю незалежно від групи інвалідності; осіб похилого віку.

У разі встановлення неповного робочого часу оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності за порушення вимог трудового законодавства.

Актуальна інформація з питань трудового законодавства, безпеки та гігієни праці: https://pratsia.in.ua